Розмова с дзеркалом...

Що я можу сказати тій жінці котра дивиться мені в очі с дзеркала. 

Вона знає все, і навіть більше, але казати нічого не хочеться, в її погляді все життя, котре ми обидві добре знаємо.

Мені немає що їй сказати, як і їй мені. 

Ми можемо довго дивитися в очі одна одній, але розмовляти не хочеться. 

Подякувати за все ми можемо тільки Господу, але той шлях, який ми пройшли, ні за це не хочеться розмовляти, за це мовчать дивлячись одна одній в очі, й це була сама красномовна розмова в нашому житті.

Емоції та відчуття при цій розмові?

Вона та я пережили за ці роки ад, якби ж я могла, її обійняти та приголубити, поплакати з тим розумінням що я маю, але ні я не можу обійняти її, й рясно пролити сльози по ній, цілувати її до нестями, намагаючись цими поцілунками забрати отруту цього життя з неї. 

Щоб вона була завжди усміхнена. Охороняти її спокій щоб жодна тварина не образила її.

Ні я не можу, тому я просто дивилася на неї, й сум в її очах дивним чином збігався з моїм.

 Ми сиділи, розуміли одна одну, в товщі та тиші бетонних блоків багатоповерхівки, десь там під покровом ночі, в прифронтовому місті на півдні України.