Автобіографія: Моя історія як транс жінки.
Я народилася у тілі, яке ззовні визначили як чоловіче.
Починаючи з 8 років я мріяла бути жінкою, але бажання бути жінкою — це не те саме що й усвідомлення себе як жінки.
Це бажання виникало хвилями, поверталося знову і знову.
Я мовчала, не ділилася цим ні з ким.
У ті часи навіть подумати про це було страшно (90ті)
Я росла, як усі очікували:
хлопцем, потім чоловіком.
Я стала воїном, батьком, захисником.
Я намагалася відповідати ролі, яку мені приписали.
І нажаль свою роль я виконувала бездоганно — я витримувала, тягнула на собі відповідальність, долала труднощі, була лідером.
Чому нажаль?
Тому що, якщо б в мене не так добре виходило грати роль, можливо я би прийшла до себе раніше, але хто знає...
У 38 років,
вже після війни, після багатьох випробувань, я вперше усвідомила себе жінкою.
Це було не фантазією і не мрією — це було знанням.
Раптом усе в мені стало на свої місця.
І я вже не хотіла бути жінкою — я зрозуміла, що я завжди була нею, від самого народження.
Не за тілом, не за соціальною роллю, а за сутністю.
Це було не просто прозріння — це було повернення додому, до себе справжньої.
Я пройшла трансгендерний перехід щоб нарешті жити правдиво.
Я хотіла, щоби моє тіло відповідало моїй душі.
Моє ім’я — Каріна.
Я — транс жінка.
І я ціную це усвідомлення, бо воно далося мені через біль, боротьбу і внутрішню правду.
Я вірю,
що трансгендерність — не вигадка і не каприз. Це реальна риса людської природи, яка може мати біологічні причини — такі як гормональний вплив під час внутрішньоутробного розвитку, нейробіологічні особливості мозку чи навіть генетика.
Але для мене це не тільки про науку.
Це — про душу.
Сьогодні —
Я — Жінка.
Я — Мати.
Я — Партнерка.
Я — Ветеранка.
І я жива, правдива, та цілісна.
Історія моєї трансгендерності — це не лише про зміну тіла.
Це про повернення до себе справжньої.
