Трансжінки-лесбійки існують. І нас не видно...

Є одна група транс жінок, про яку майже не говорять — навіть у ЛГБТ-спільнотах.

Це трансжінки-лесбійки.

Про трансжінок говорять часто.

Про лесбійок — теж.

Але коли ці дві ідентичності поєднуються в одній людині, виникає ніби збій системи.

Нас не бачать.

Нас не розуміють.

Нас часто просто стирають.

Цей текст — не про гасла й не про політику.

Це спроба спокійно й чітко зафіксувати сам факт нашого існування.

Хто така трансжінка-лесбійка?

Трансжінка-лесбійка — це жінка-лесбійка.

Крапка.

Про сексуальну орієнтацію трансжінок — просто і без міфів.

Є одна базова річ, яку досі чомусь доводиться пояснювати:

сексуальна орієнтація не залежить від гендеру.

Трансжінка — це жінка.

А її сексуальна орієнтація формується так само, як у будь-якої іншої жінки.

Трансжінки можуть бути:

лесбійками,

бісексуальними,

гетеросексуальними,

асексуальними.

Рівно так само, як і цисгендерні жінки.

Ні більше, ні менше.

Гендер — це про те, ким ти є: жінка, чоловік або небінарна людина.

Сексуальна орієнтація — це про те, кого ти кохаєш.

Це різні виміри, і вони не визначають один одного.

Але в житті транслюдей сексуальна орієнтація може бути:

приглушена страхом;

замаскована необхідністю виживати;

переплутана з потребою в безпеці, прийнятті та близькості.

Тому існують різні життєві траєкторії:

одні трансжінки з дитинства відчували потяг до жінок, і після переходу це стало можливим проживати чесно;

інші жили в стосунках із жінками до переходу, але вже після нього змогли усвідомити, що їхній еротичний і романтичний потяг — до чоловіків.

Це не “зміна орієнтації”.

Це зняття захисних шарів, що дозволило побачити й прийняти реальну сексуальну орієнтацію.

Чому нас не видно навіть серед ЛГБТ-спільноти?

Бо досвід:

не вписується в класичний образ цис-лесбійської пари;

не вписується в поширені уявлення про трансжінок;

часто здається “незручним” або “незрозумілим”.

У результаті трансжінка-лесбійка може опинятися в ізоляції:

серед цис-лесбійок,

серед трансспільноти,

у суспільстві загалом.

Навіщо про це говорити?

Тому що ми існуємо.

Тому що мовчання — це теж стирання.