Вибач, люба. Я завжди була жінкою.
Переді мною одночасно стояли три майже неможливі задачі: повернутися в соціум після війни, зберегти сім’ю і пройти юридичний, соціальний та медичний перехід.
І виконувати їх потрібно було не по черзі, а одночасно. Бо одне неминуче тягнуло за собою інше.
Я повернулася і почала.
Спочатку була ейфорія. Прийняття себе дало мені сили рухатися вперед і тягнути все інше. Це був стан, який піднімав і ніс.
Але ейфорія не триває довго.
І потім почалася реальність.
Це була важкість зберегти сім’ю, важкість жити з бойовим ПТСР, важкість проходити юридичний перехід у країні, де транслюди стикаються з системною відмовою і відкритою трансфобією.
Це був медичний перехід, коли лікарі відмовлялися вести мене як пацієнтку.
І все це відбувалося на фоні війни, яка не закінчилася. Моє місто щодня обстрілювали російські окупанти.
Чесно кажучи, я й досі не до кінця розумію, як це вдалося.
Це було пекло трьох задач, які не мали паузи.
Моя дружина завжди бачила в мені чоловіка на максимумі — опору, скалу, людину, яка витримує і забезпечує. Я завжди виконувала цю роль: як у роботі, так і в сім’ї.
І раптом — розрив шаблону.
«Вибач, люба. Я завжди була жінкою».
Для неї це було дуже важко. Це не вкладалося в її систему координат. Її світ тоді обвалився.
Перебудова не сталася одразу.
Я пояснювала. Знову і знову. Розповідала про природу транслюдей, про те, що це було зі мною все життя. Я фактично виконувала роль психолога у власній сім’ї.
Але є речі, які неможливо по-справжньому зрозуміти або пояснити, якщо ти їх не прожив.
Так само, як цивільні не можуть відчути, що переживає піхотинець на війні. Вони можуть чути, співчувати, але не прожити це.
З переходом — так само.
Мабуть, одним із ключових факторів, чому ми змогли зберегти сім’ю, стало те, що моя дружина бісексуальна. Це дало нам шанс там, де статистично більшість сімей розпадається.
Діти, на мій подив, сприйняли мій перехід добре.
Їм була важлива я як людина, а не моя зовнішність.
Моєму сину 18 років, доньці — 10.
З донькою наші стосунки стали теплішими. З часом вона почала називати мене мамою і говорити іншим: «У мене дві мами».
Це був момент, який неможливо забути.
Перехід, коли в тебе є сім’я і діти — це один із найскладніших сценаріїв.
Особливо, якщо ти хочеш не просто змінити себе, а ще й зберегти тих, кого любиш.
Більшість таких сімей не витримують.
Але я обрала свій шлях.
І я йшла далі.
Нам вдалося зберегти сім’ю.
Але це не означає, що ми просто залишилися такими, як були.
Насправді — це побудова стосунків заново.
З одного боку, ми добре знаємо одна одну.
З іншого — перехід неминуче змінює ролі, очікування і саму структуру відносин.
І ці відносини доводиться будувати знову.
Повільно. Чесно. І вже без ілюзій.
